Вільшана футбольна

Ч.5 Гроза авторитетів

Попередні частини:

Частина 4. Перші перемоги

Частина 3 Як гартувалася сталь...

Частина 2 Період становлення

Частина 1 Стара фотографія

Шановні односельчани. Можливо багато хто із Вас памятає та цікавився нашим циклом статей „Історія Вільшанського футболу”. В планах було, все-таки, закінчити задумане. І ,навіть, спробувати видати ці матеріали в декількох екземплярах. Але, через „манію величі” та „людське ставлення” одного видатного місцевого футбольного функціонера цю справу довелося припинити, тому що,відверто кажучи, з таким підходом займатися цим просто не було бажання. Але в цей нелегкий для всіх нас час ми вирішили продовжити, здавалося б давно вже закинуту справу, витягти з останньої шухляди напрацьовані матеріали та продовжити цикл статей про історію розвитку та становлення Вільшанського футболу. Можливо, цікаве читання зможе хоч на деякий час відволікти Вас від смутних думок , хоча б на дещицю покращить Ваш настрій та розрадить у цей нелегкий для всіх перыод. Отже, запрошуємо Вас, шановні читачі, згадати разом з нами ті славетні часи розквіту Вільшанського футболу. Одних – поринути у спогади про свою футбольну і не футбольну молодість та юність, інших – просто почитати та зрозуміти цінності того покоління гравців та простих людей. Впізнати, і з посмішкою на обличчі, згадати своїх рідних , близьких та друзів, прізвища та обличчя яких Ви зустріните на шпальтах цього матеріалу.

Отже, минулий матеріал ми з Вами закінчили 1979 роком, в якому команда колгоспу «Правда» повністю зосередилась на виступах у чемпіонаті Черкаської області серед сільських команд товариства «Колос».

Скажемо відразу, що саме 80 –ті роки 20-го сторіччя стали періодом найвизначніших перемог Вільшанського футболу. Початок 80 –х , роки застою, відносного благополуччя, стабільності. Саме вони ознаменували перехід команди Вільшани на новий рівень. Атож, у 1980 році команда Вільшани взяла участь у чемпіонаті області серед сільських команд. І у дебютному, на такому рівні, для себе сезоні наші гравці відразу показали зрілу, і головне успішну гру. А рівень тогочасного ,навіть сільського, футболу далеко неспівставний з нинішнім. І це порівняння не на користь теперішнього часу. Можливо у техніці, тактичній виучці нинішні гравці і сильніші, але самовіддача, фізична підготовка, патріотизм тогочасного покоління був на декілька порядків вище. І ,якщо уявити собі віртуальне протистояння тієї „золотої команди” Вільшани і нинішньої – впевнений, що команда 80 – х „камінця на камінці” не залишила б від теперішніх „заробітчан”. А скоріше за все вони б просто після першого тайму зійшли з поля, або почали вимагати підвищення зарплати...

Отже, рік одна тисяча девятсот вісімдесятий... У ті роки на теренах Радянської України сільським спортом опікувалося фізкультурно-оздоровче товариство „Колос”. І, потрібно відмітити, опікувалося доволі вдало. Сільські атлети ще з довоєнного часу мріяли про власну спортивну організацію. Фізкультурні осередки на місцях почали виникати наприкінці двадцятих років минулого століття. На початку тридцятих було започатковано перші змагання селян. 1933 року відбулася перша радгоспоно-колгоспна спартакіада на Дніпропетровщині. У 1935 році саме в с. Чапаївка Золотоніського р-ну Черкаської обл.вперше в країні було введено посаду колгоспного інструктора фізкультури. Спортивний рух на селі ширився та набував масовості. І ,все ж, на повний голос про створення масової фізкультурно-спортивної організації заговорили лише по війні. Спершу конче бракувало спортивної форми, обладнання та інвентарю. Наприклад, у пятидесяті, як правило, на цілий район було не більше одного ядра або диска. Ось і носили його на змагання із села у село. Але головне що було, це ентузіазм та бажання займатися спортом. Утім, спортивні результати сільських атлетів невпинно зростали. Та й матеріально-технічна база товариства з кожним роком міцнішала. І , через 18 років, за безпосередньої участі А.П. Усенка, товариство було перейменовано в „Колос”. Таких товариств в радянські часи було декілька десятків. Кожне товариство мало відповідні прапор, емблему, спортивну форму, нагрудний знак. У Городищенському районі цією організацією керував добре всім відомий Пожар Д.К. Керівництво профспілковими спортивними товариствами здійснювала Всесоюзна рада ДСТ профспілок. В обовязки Ради входила організація змагань між спортивними товариствами, спартакіад, фізкультурних свят, учбово-тренувальних зборів, забезпечення участі ДСТ у різних першостях та чемпіонатах.

Саме в такій першості добровільного спортивного товариства „Колос” Черкаської обласної ради і взяла участь команда колгоспу „Правда”. Саме у цей період розпочав свої виступи за основу команди Вільшани великий ентузіаст футболу та просто чудова людина Шендрик С.І. Багато років він віддав рідній команді, довелося йому пограти і в часи розквіту, і в часи занепаду. Але Сергій Іванович завжди залишався відданим Вільшанській команді. А, коли закінчив свої активні виступи, обрав, мабуть, найпочеснішу серед „футбольних професій” – дитячого тренера. І, потрібно відмітити, що досяг у цій царині значних успіхів – його вихованці здобували перемоги не лише на районному та обласному, - а й на всеукраїнському рівні. Основу ж того колективу атлетів складали вже перевірені у футбольних баталіях бійці: Ільченко Л.І., Пучковський С.В., Чабан М.Т., Кривошея М.Д., Чабан С.Т., Завалій О.Г., Лисенко А.І.та ін. Але, оскільки, рівень був вже на порядок вищий, то було прийнято рішення підсилити команду хлопцями з навколишніх населених пунктів. Так , було запрошено декілька гравців з м. Городище. Воротарську позицію було підсилено Кисілем Миколою, центр півзахисту- Оксаніченком Олександром, напад - Круцилом Олександром. Слід зазаначити, що так просто як зараз (лише за умови черкаської прописки), в ту команду нікого не брали. Тож ці гравці були цього варті. Кисіль Микола, нині на жаль вже покійний, вдало закрив воротарську позицію, на якій на той час у Вільшані виник „дефіцит”. Олександра Оксаніченка ми ще не раз згадаємо у нашій розповіді, так як цей гравець вирізнявся винятковою технікою та баченням поля. І ще не раз допомагав нашій команді здобувати памятні перемоги, приносив задоволення своєю грою Вільшанським вболівальникам та став футбольним кумиром для хлопчаків тогочасного покоління. Олександра Круцила, якого теж немає вже серед нас, з Вільшаною дуже тісно повязувала не лише футбольна доля, а й життєвий шлях. Цей гравець вирізнявся високою швидкістю та поставленим ударом і надалі став одним із кращих бомбардирів в історії районного футболу. Вочевидь, що таке підсилення в комплекті із вже загартованим в футбольних баталіях колективом Вільшанців обовязково мало дати результат. Тогочасний регламент чемпіонату ДСТ „Колос” Черкаської облради передбачав розбиття команд на 4 підгрупи по 6 команд. По 2 команди з кожної підгрупи виходили до наступного етапу. Далі ці команди брали участь у фінальному турнірі за участю восьми команд, які були розбиті 2 підгрупи по чотири команди. Першість у підгрупах розігрувалася за коловою ситемою – „кожен-з-кожним”. На попередньому етапі наші атлети здобули перемогу у своїй підгрупі і вишли у наступний груповий етап. До речі, до фінальної частини чемпіонату області вийшла ще одна команда із Городищенського району, а саме команда с. Мліїв, що свідчило про високий рівень масового футболу не лише у нашому селищі, а й в районі загалом. Фінальний турнір проводився у серпні місяці, відразу після закінчення Олімпіади – 80, в м. Золотоноша. Нашим хлопцям у суперники дісталися міцні сільські команди із Ярошівки, Чигирина та Геронимівки. В дебютному матчі наша команда впевнено переграла команду Ярошівки з рахунком 4:1. В другій грі було „знищено” команду з Чигиринського району – 3:0. Особливо памятною була остання гра на груповому етап із суперниками з с. Геронимівка Черкаського району. Зважаючи на близькість до обласного центру основу цієї команди складали напівпрофесійні гравці з м. Черкас. І в першому таймі перевага в класі далася взнаки – наші хлопці пішли на перерву, програючи з рахунком 0:2. Але, після перерви, зібравшись із силами та головне – „ввімкнувши свій фірменний бойовий дух”, наші гравці зуміли переломити хід гри. Футболісти із команди суперника просто не могли зрозуміти що почало відбуватися на полі. Сорока пяти хвилин нашим гравцям вистачило на те щоб вирвати перемогу, забивши аж 5 мячів. Гра закінчилася з рахунком 5:3 на користь Вільшанців. Атож, не дивлячись на високий рівень гри та досвід команд у підгрупі, наші хлопці не стушувалися серед сильних суперників і впевнено виграли свою підгрупу. Ця перемога дозволила вийти їм у фінал, який відбувся на центральному стадіоні м. Золотоноша. Суперниками нашої команди стали господарі фінальної частини. Ця команда майже повністю складалася із „легіонерів” з м. Черкас, яких аматорами назвати було дуже важко. Але, не дивлячись на це, наші футболісти зуміли дати гідний бій своїм суперникам. Крім того, вже тоді (та мабуть і завжди) у футболі існувало таке поняття, як «домашнє суддівство». То ж суддівське свавілля також далося взнаки. У першому таймі через помилку нашого голкіпера золотонісцям вдалося відкрити рахунок. При рахунку 0:1, півзахиснику нашої команди Чабану М.Т. вдалося продертися крізь захисні редути господарів та з 20 м потужно пробити по воротах, але ,на жаль, мяч влучив у перекладину. У другій половині матчу команда Вільшани розпочала потужний штурм воріт господарів, але як ми вже говорили, свою роль зіграло домашнє суддівство. Крім того, важкі травми отримали два наші центральні захисники: Кривошея Р.Д. та Чабан С.Т., які фактично „на зубах” догравали цей матч. Гра закінчилася з рахунком 0:2 – не на користь наших хлопців. На жаль, ми не змогли знайти фотографії тієї «золотої» команди 1980 року. То ж поіменно називаємо той чемпіонський склад команди, яка брала участь у тому памятному турнірі. Воротар: Кисіль Микола; захисники: Підгрушній Олександр, Підгрушній Сергій , Кривошея Роман, Чабан Сергій; Кравець Олександр; півзахист: Пучковський Станіслав, Шендрик Сергій, Лисенко Анатолій, Завалій Олександр, Оксаніченко Олександр; нападники Круцило Олександр та Ільченко Леонід. Спортінструктором в той час був Тригуб А.М. Хочеться розповісти ще одну історію, почуту від очевидців цих подій, яка влучно відображає дух тієї епохи та ,як модно зараз казати, менталітет того покоління. Правління колгоспу, вочевидь, аж ніяк не розраховувало та не сподівалося на такий успіх своєї команди, тож «відряджувальних» вистачило лише на першу частину турніру. Надалі керівництво господарства просто «не запланувало». Тож після першої половини турніру ,як нині сказали б „президента” команди Тригуба Анатолія було відіслано назад до Вільшани вибивати додаткові „фінансові вливання”. За день «президент» повернувся , з чим би Ви думали, - з банкою меду. Правда, слід відмітити, що банка була аж трилітровою. Здивуванню гравців не було меж. Але виходу не було – то ж цей „цінний актив” благополучно було реалізовано бабцям на „трансферному ринку” в м. Золотоноша. І на виручені кошти, самі розумієте що гравцям вже довелося додавати свої „кревні”, догравали цей фінал. Але на подібні моменти в ті часи мало хто звертав увагу. Головними мотиваторами були почуття колективу, честь та гордість за рідній край, і свою команду. Те, що сьогоднішньому поколінню „вільшанських футболістів” просто невідомо. На підтвердження цієї розповіді надаємо Вашій увазі вручену одному з гравців нашої команди грамоту за здобуте перше місце у першості облради по футболу у 1980 році.

 

 

Так Ви ,шановні читачі, не помилилися. Саме за перше місце. Тому що ,як потім виявилося, команда Золотоноші не була сільською командою і мала право виступати в цьому турнірі лише поза заліком. А ,отже, переможцем в чемпіонаті Черкаської обласної Ради по футболу 1980 року стала команда колгоспу „Правда” смт. Вільшана. Окрім, чемпіонства в цьому турнірі наша команда здобула також право грати в першості Черкаської області серед команд другої ліги. А то вже була визнання та суттєве підвищення в класі. І команду Вільшани вже почали поважати та боятися у всій області. Це була перша визначна перемога Вільшанського футболу на обласному рівні, а тому ,напевне, найдожча...

Після визначної перемоги в попередньому році, у 1981 році команда колгоспу „Правда” брала участь в чемпіонаті Черкаської області серед команд 2 ліги. Згідно нинішнього „табеля про ранги” цей турнір можна прирівняти до обласної першої ліги. Слід відмітити, що всі ліги в той час формувалися за спортивним принципом, і просто взяти та купити вигідну позицію було не можливо. Відмінність від попереднього року заключалася в тому, що нашим хлопцям тепер довелося зустрітися на футбольних аренах не лише із сільськими командами, а й з міськими, переважна кількість з яких представляла м. Черкаси. Розголос про міцну сільську команду з с. Вільшана пішов по всій області. І всі команди вже не надто бажали отримати у суперники Вільшанців, які своєю майстерністю та непоступливим характером здобули славу своєрідної «Грози авторитетів». На першому етапі 16 команд було розбито на дві підгрупи по 8 команд за територіальним принципом „Схід – Захід”. Наша команда потрапила до однієї підгрупи з командами Чорнобая, Драбова, Золотоноші, Степанок, Пальміри, черкаських „Азота”, „Динамо” та „Завод СТО” (пізніше „Ротор”). Ці команди грали турнір за коловою системою, потім по 2 команди з кожної підгрупи розігрували путівки у Першу лігу (нинішня Вища). Це був дебютний сезон для Вільшанських хлопців на такому рівні, що ніс нові відчуття, враження та давав змоги набути досвіду, що в майбутньому міг знадобиться для здобуття нових футбольних звитяг. І перший подібний досвід, очікувано, не виявився надто вдалим. Але, й „хлопчиками для биття” наші хлопці не були, зайнявши у своїй підгрупі 4 місце. Наша команда у цьому сезоні знову поповнилася декількома молодими гравцями. Так, с. Вербівка делегувала до Вільшанської команди трьох молодих гравців: Коваленка Сергія ,Карпенка Миколу та Камінських Анатолія. Ми ще не раз будемо згадувати ці прізвища в нашій розповіді – то ж про цих гравців розкажемо пізніше. Та й ,взагалі, с. Вербівка стало ,мабуть, найбільшою своєрідною „кузнею кадрів”, окрім Вільшани, для нашої команди. Вільшана поступово почала ставати „футбольною Меккою” для районного футболу, і грати в команді цього населеного пункту вважали за честь гравці з усіх куточків Городищенського району. Надаємо Вашій увазі, шановні читачі, дві світлини з далекого 1981 року.

  

На цьому фото ви можете побачити фрагмент однієї із запеклих баталій обласного чемпіонату. Кривошея Р.Д., Шендрик С.І., Завалій О.Г., Ільченко Л.І. – саме цих гравців можна впізнати на даній світлині. Можливо ми когось не вказали – можете зробити це самі. Ви можете побачити як багато було вболівальників, - місця не було навіть за воротами, людям доводилося сидіти «хто де вмоститься». Від ставка верб ще не було, то ж нерідко , коли мяч залітав до ставка, гравцям доводилося перекваліфіковуватися у водолазів. Лавочки теж ще були відсутні. На задньому плані можна побачити роздягальню біля ставка на „островку”, де футболістам після ігор доводилося змивати «солоний піт перемог». Поле , як Ви можете помітити, теж вже прийшло в не зовсім належний вигляд, і не відповідало рівню змагань, в яких брала участь команда Вільшани. Тож потребувало термінової реконструкції. Але, про це вже в наступній розповіді....

(Далі буде....)

0

Автор: Пучковський С.В., Завалій О.Г., Чабан С.Т. та інші небайдужі громадяни

Коментарі

Коментарі відсутні
Додавання комментарів доступно лише зареєстрованим користувачам
Інформація
  • Опублікував: Романенко Ярослав
  • Опубліковано 02.04.2020 21:41
  • Перегляди: 21

Теги